Вітаю Вас, Гость

Сині Води в усній народній та художній творчості  /  Упор.  О.Д. Брайченко.  –  К.,  2012. – 234 с.

До першого випуску антології увійшли легенди, перекази, думи та пісні, поетичні й прозові твори, з яких постають Сині Води у художніх образах мальовничої природи, величних і повсякденних справах людей, історичних подіях, відомих далеко за межами України, як Синьоводська битва – 650-річчю якої і присвячене видання.

Цікавими для читача є легенди і перекази, тематика Синіх Вод у пісенній творчості, уривки із прозових творів М.Вінграновського «Северин Наливайко», В.Рутківського «Сині Води». Збірка презентує також поетичні твори  В.Базилевського, В.Бровченка, М.Вінграновського, А.Загравенка, Є.Маланюка та П.Селецького.

В оформленні книги використані фрагменти картин О.В. Демиденка «Ранок на Синюсі», «Над Синюхою».



Упорядник збірки – Олексій Дмитрович Брайченко, український історик, краєзнавець, педагог. Кандидат історичних наук, доцент. Дослідник проблем історичного краєзнавства, історії та права України. Заслужений працівник народної освіти України (1997). Заступник директора Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України. Керівник Кіровоградського регіонального наукового центру дослідження історії Центральної України Інституту історії України НАН України.

Основні завдання збірки викладено О. Д. Брайченком у передмові до видання:

«Поєднавши Вись і Тікичі, пролягли Сині Води степами більше ніж на сто кілометрів аж до впадіння у Південний Буг. Глянеш на карті – течія стрімка у своєму прагненні сягнути моря, жодної звивини, а вийдеш на берег – тече розлого, вбирає ріки і потічки, джерельця і струмочки, розливається на бродах, дозволяючи без мостів обирати короткі шляхи, глибинами приваблює рибу, плесами – птахство, пологими берегами – звірину. 

Родючі землі на обох берегах спокон віків щедро врожаїли для працьовитих і волелюбних. А що небезпека чигала зі степу і від державницьких північних чи західних сусідів, то чепіги і меч, коса і шабля постійно змінювалися в натруджених руках, і колосилася нива, щоб не переводився хліб на столі. Вдатними були предки і в ремеслі: видзвонювали молотами хвалу металу й гартували зброю, інструмент, хатнє начиння. Не зупинявся гончарний круг, та й іншим майстрам ніколи було байдикувати. І по сьогодні знаходять вчені на берегах Синюхи горни і печі, струги і кераміку, серпи і стремена.

Не обділеними були краяни й увагою істориків. Адже не багато вітчизняних теренів можуть похвалитися описами Геродота, а його Ексампей – священні скіфські шляхи це тут, поряд. А в середньовічних манускриптах багатьох країн Східної Європи битва на Синіх Водах закарбувалася, як завершальна сторінка ординська.

Хоча цих свідчень мало б бути набагато більше… Частина втрачена безповоротно у вихорі часу, писемні ж згадки через свою лаконічність після ґрунтовних досліджень вже певною мірою вичерпали себе. І зазвучати по-новому можуть лише в поєднанні з джерелами, раніше не використовуваними, через складнощі їх віднайдення, дослідження та введення до наукового обігу.

Започатковуючи у середині дев’яностих років минулого століття комплексні експедиції з вивчення синьоводського середньовіччя і, зокрема, синьоводської битви автор цих рядків ставив за мету розширити коло джерел, об’єднавши зусилля професійних вчених і краєзнавців, реставраторів, музейників і архівістів, викладачів і студентів. І це певною мірою вдалося.

Вже до перших розвідок у квітні 1997 року та комплексної археологічної і фольклорно-етнографічної експедиції влітку того ж року, організованої регіональним центром Інституту історії України НАН України (керівник Олексій Брайченко, виконавчий директор Олександр Демешко), долучилися археологи Нінель Бокій, Микола Тупчієнко, фольклористи Леонід Куценко, Олег Попов, мовознавець Василь Лучик, краєзнавці Іван Безвершенко, Волеслав Кузьменко, Дмитро Фартушняк, Микола Шраменко. Постійну допомогу надавали вчені з Інституту історії України Євген Скляренко, Фелікс Шабульдо, з Інституту археології Георгій Козубовський, Людмила Литвинова, із Національного реставраційного центру Наталія Бредіс та Наталія Щеколдіна.

Про отримані результати та перспективи подальших досліджень йшла мова на наукових конференціях 1997 та 1998 року в Кіровограді, у яких взяли участь науковці, краєзнавці України і Литви. Публікації у наукових часописах, збірники статей "Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: студії з історії XIV cт.”, "Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях”, десятки статей у періодичній пресі привернули увагу до Синьоводської битви та досліджень середньовічного міста на берегах Синюхи у с. Торговиця, які і по сьогодні здійснюють викладачі та студенти педагогічного університету імені Володимира Винниченка під керівництвом Ірини Козир. Особливо варто підкреслити, що за п’ятнадцять років на розкопках пройшли школу наукового пошуку сотні студентів. А учасники перших експедицій Ірина Карашевич, Тетяна Позивай, Михайло Сичов, Наталія Токар, Олександр Чорний вже ствердилися як досвідчені науковці.

Цікавими, але недостатньо вивченими залишаються зразки народної та художньої творчості, які дають змогу зазирнути у світ народної пам’яті, поглянути як історичні події і їхні безпосередні учасники, неповторні краєвиди і неодноразово ходжені путівці, розкриваються гранями, на які ще вчора не звертали уваги; оживають, набувають пронизливого звучання під пером митців.

Цього ювілейного року – року 650-річчя Синьоводської битви – варто започаткувати антологію присвячену Синім Водам, до якої увійдуть легенди про Синьоводську битву й інші не менш відомі пізніші події краю. Доба козацтва та поширеного тут гайдамацтва звучала в піснях, при чому не лише в оспівуванні звитяги, а й туги за колишніми безповоротно втраченими вольностями.

Більшість авторів, чиї твори представлені на цих сторінках, життєвими шляхами були пов’язані з Синіми Водами. На берегах Синюхи промайнули дитячі роки видатного поета, історіософа Євгена Маланюка. У його творах раз по раз виникали образи рідного краю, у яких воєдино злились власні тремкі спогади і чуті від діда перекази, набуті ґрунтовні знання і враження років національно-визвольних змагань, а особливого щему додавав ностальгійний біль за батьківщиною.

Читачі мають можливість співпереживати перебіг битви разом із її учасниками – героями роману Володимира Рутківського. А в поетичних рядках постане і ліризм вдало змальованої миті мінливого степового виднокраю, і філософські роздуми, і сміливі порівняння історичних ретроспекцій.

Переконаний, що це лише перший випуск. Значні фольклорні скарби ще чекають своїх записувачів у селах не лише по берегах Синюхи, але і її приток, особливо коли з тими чи іншими урочищами жителі пов’язують місця значних битв, як з Чесним полем, полем при впадінні р. Кагарлик в Синюху, чи полем, яке жителі с. Добрянки, що у Вільшанському районі, називають Татаркою. Оскільки ж вони знаходяться неподалік від Синюхи, то знахідки стріл, списів, збруї пов’язують із найвідомішою Синьоводською битвою. Але таких свідчень чимало, і завдання фахівців здійснити необхідні дослідження і підтвердити чи спростувати висловлювані припущення. Встановлення точної дати кожної із сутичок звужують коло ймовірних місць битви і наші знання стають ґрунтовнішими і об’єктивнішими. До речі, започатковуючи археологічні розкопки в Торговиці, учасники експедиції дослухалися до переказів місцевих жителів, перевіряли їх пробними шурфами і, як правило, розповіді підтверджувалися знахідками. І дарма, що після всебічного вивчення і атрибутації розбіжність у датуванні фольклорного джерела і віднайдених пам’яток вимірювалася десятиліттями, а іноді й століттями. Головне полягає у збереженні народною пам’яттю значимих суспільних подій та локалізації їх у певних просторових координатах.

Доречно проаналізувати фольклор Білорусі, Литви, адже білоруська пісня про чотири визначні перемоги литвинів починається саме зі згадки про Синьоводську битву…

Маловідомими залишаються й чимало літературних творів. До переліку варто включити роман Петра Угляренка "Після довгої ночі", Ольги Іпатової "Ольгердів спис" (Вольга Іпатава "Альгердава дзіда"), багато творів місцевих авторів. Вони стануть основою наступних збірок. Безумовно, окремий том буде присвячено непростому ХХ століттю.

Багатолітні дослідження цього краю утверджують у переконанні, що пам’ять людська та місцеві землі ще таять у собі чимало цікавих знахідок. Доторкнутися до давнини, намагатися зрозуміти день сьогоднішній, вільно почуваючись у віках минулих, зазирнути у прийдешнє, ґрунтовно вивчивши сучасність, цілком можливо завдяки осмисленому бажанню і наполегливій праці.

Шановні читачі! Сподіваюся, що звитяга предків, творчість відомих і невідомих митців знайде у вас відгук і Сині Води назавжди причарують вас, як і покоління місцевих жителів та дослідників цього».

Підготувала Л. Гайда