Вітаю Вас, Гость
7. Методичні рекомендації
щодо вивчення життєвого шляху та творчої спадщини Т. Г. Шевченка
в рамках відвідування Шевченківського національного заповідника

 

Відповідно Указу Президента України від 11 квітня 2012 року № 257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» ювілей Кобзаря планується широко відзначити на загальнодержавному рівні.

Тарас Григорович Шевченко особлива постать у житті нашого суспільства, чи не єдиний об’єднуючий чинник української нації, знайомство з його життям і творчістю відіграє важливу роль у духовному становленні української молоді. Більшість учнів дізнається про життя і творчість Кобзаря в школі під час вивчення навчальних дисциплін. Ці знання можуть бути доповнені під час відвідування шевченківських місць, музеїв, виставок, театральних вистав тощо.

З метою популяризації творчої спадщини Тараса Шевченка, утвердження його духовних заповідей як важливого чинника консолідації суспільства Міністерство освіти і науки України рекомендує організувати відвідування учнями загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів Шевченківського національного заповідника (м. Канів).

Підготовка екскурсійної поїздки передбачає чітке визначення її мети, завдань та плану проведення. Важливо ретельно підготувати подорож, визначити, що саме мають побачити діти, про що дізнатись. При цьому варто акцентувати увагу майбутніх екскурсантів, що заповідник особливе місце для кожного українця, – це Чернеча гора, де поховано Тараса Григоровича Шевченка – видатного українського поета, письменника (драматурга, прозаїка), художника (живописця, гравера), громадського та політичного діяча. Пояснити дітям значимість для кожного українця відвідування Святині, у чому полягає пізнавальна цінність подорожі.

Педагог має вияснити, що діти вже знають про Чернечу гору і, якщо вони відвідують її вперше, запропонувати віднайти це місце на карті України. Важливо попередньо визначити, які об’єкти будуть переглядати діти, дізнатись про них, аби педагог міг відповісти у будь-який час їхні запитання. Бажано також врахувати вік дітей, їхні знання і досвід, відповідно звернутись із проханням до екскурсовода заповідника аби відібрати з великої кількості об’єктів показу найцікавіші (враховуючи пізнавальну цінність, популярність, художню виразність, автентичність пам’ятних місць тощо), які власне можуть осмислити і сприйняти учні. Не варто перевантажувати екскурсію великою кількістю об’єктів для відвідування, оскільки це може перевтомити дітей, їхня увага та інтерес зменшиться.

Цікавою для дітей буде екскурсія, коли змінюються види і форми сприйняття побаченого, а самі діти залучаються до співбесіди, додають короткі коментарі та висловлюють свої враження.

Радимо педагогам незадовго до поїздки підготувати і провести тематичну бесіду про Шевченківський заповідник з демонстрацією ілюстрацій, фото, картин, слайдів, використанням сучасних книг, альбомів, листівок, буклетів. Також варто переглянути напередодні екскурсії сайт заповідника, уточнити порядок його роботи та умови проведення екскурсій.

Враховуючи той факт, що поїздка до Шевченківського заповідника для навчального закладу є небуденною подією, рекомендуємо заздалегідь взяти з собою квіти або невелику корзину і покласти до місця поховання Кобзаря, адже це не просто пам’ятник, а особливе місце для кожного українця.

Плануючи відвідування учнями та педагогами Шевченківського національного заповідника, рекомендуємо педагогам переглянути сайти музеїв Тараса Шевченка та інші шевченкознавчі інтернет-ресурси, ознайомитись із унікальним виданням Зінаїди Панасівни Тарахан-Берези «Святиня»: науково-документальний літопис Тарасової гори. К : Родовід, 1998. – 543 с.

«Святиня» присвячена історії Шевченкової могили – духовного храму українського народу. Книга народилася внаслідок глибокого осмислення її автором величезної кількості документальних, історичних, літературних, мемуарних і фольклорних джерел та власних спостережень. Науково-документальна та водночас натхненно написана книга звернена до всіх шанувальників Генія, яким дорога національна історія та культура. Видання широко ілюстроване фотографіями та документами.

Книга фактично є єдиним повним джерелом про основні етапи створення та діяльності Шевченківського національного заповідника.

Авторка за епіграф до своєї праці взяла вислів Сергія Єфремова «Многостраждальная Шевченкова могила: як вона одбиває на собі історію України» і це дійсно розкривається у змісті книги.

10 березня 1861 року у Петербурзі раптово помер Тарас Шевченко, а 12 березня був похований на Смоленському кладовищі. Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза у книзі «Святиня» детально розповідає історію перепоховання Тараса Шевченка: останній шлях Кобзаря в Україну (Петербург-Москва-Київ-Канів), тут цікаво представлена організаційна діяльність Олександра Лазаревського, Григорія Честахівського та Варфоломія Шевченка. Готуючи дітей до екскурсії, варто запропонувати їм вивчити по карті останній шлях Кобзаря на Україні.

Цікавим об’єктом для відвідування у Каневі є Успенський собор, де 22 травня 1861 року було встановлено домовину Тараса, та знамениті «десять верств» від собору до Чернечої гори, коли у козацький віз впряглися спочатку чоловіки а потім дівчата.

Учням варто пояснити, що на ті часи перепоховання Тараса Шевченка в Україні на Чернечій горі було свідченням великої любові народу до свого співця. Рекомендуємо також переглянути документальні фото, фільми про ці події, прочитати вірша М. Максимовича «На похорон Т. Шевченка під Каневом» (1861), який надалі став піснею-думою.

 

Заслуговує нашої уваги історія першого народного музею «Тарасова світлиця» та Шевченківського меморіалу, про який мало хто знає. Чавунний хрест з барельєфним зображенням поета встановлений на Чернечій горі у1884 році, коли разом з упорядкуванням могили було обладнано у маленькій сільській хаті і Тарасову світлицю. Творцем Світлиці був літописець і хранитель Шевченкової могили Василь Степанович Гнилосиров.

Серед перших експонатів Тарасової світлиці Василем Гнилосировим було представлено: Кобзар (вид 1884р.), рушники вишиті, Образ Св. Тарасія, ікони, скатертини, плахти, килими, кобза. Ця скромна хатинка стала єдиним притулком для паломників, які відвідували Шевченкову могилу.

 

 
Цікавим є факт замовлення Іллі Рєпіну Дмитром Яворницьким портрета Тараса Шевченка, який він виконав і передав до Києва, але до світлиці на Чернечій горі картина не дійшла. Редакція часопису «Киевская старина» замовила копію художнику П. Платонову, яка і була розміщена у Світлиці. Зараз знаменитий рєпінський портрет зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві.

 

Чернеча гора з часом стала символом національного єднання, цьому, зокрема, сприяла діяльність Братерства Тарасівців та його фундатора Івана Липи.

Доречі, відвідувачі на ті часи піднімалися на Тарасову гору лише дикими стежками і тільки у 1905 році на вершину були прокладені дерев’яні східці з поручнями збоку. 

 

У 1902 році після смерті Варфоломія Шевченка земля під Шевченковою могилою перейшла до Володимира Науменка, який став останнім власником-оберегом Святині. Один з найвідоміших українських патріотів, голова Старої Громади, науковець-мовознавець, історик, фольклорист, педагог-просвітитель першим порушив питання необхідності наукового видання творів Шевченка та встановлення пам’ятника у Києві (1904).

Майже 40 років він охороняв Шевченкову могилу і був розстріляний більшовиками у 1919 році.

Зберігся унікальний документ часів визвольних змагань початку ХХ століття – Книга відвідувачів Шевченкової могили, яку писали прочани з усієї України, Росії та зарубіжних воюючих держав у 1917-1921рр. Тут схрестилися дороги посланців багатьох народів, а мільйони українців нарешті відкрили свою батьківщину, відчули потребу у її державності, духовним творцем якої вважають Тараса. Саме на початку ХХ століття, у роки революції та громадянської війни, місце поховання у народі отримало назву «Тарасова гора».

 

Двадцяті роки минулого століття ввійшли в історію України як період національного відродження. Саме в цей час було звернено увагу і на місця, пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка. Постає питання державної опіки над Шевченковою могилою. У справу організації заповідника здійснив вагомий внесок відомий український геолог, художник і поет, академік Володимир Васильович Різниченко, який тривалий час займався вивченням канівських гір. У 1924 році було остаточно схвалено основні принципи організації заповідника у створення національного парку у Каневі (1925 рік). Громадськість також ставить питання будівництво Меморіального музею біля Шевченкової могили.

В історії заповідника чимало і трагічних сторінок, серед яких і руйнація та вандалізм, здійснений 1 травня 1923 року делегатами від комнезамів Канівщини, які розбили і зняли Хреста з Шевченкової могили.

Нова влада вважала недоречним мати хреста і 1 липня 1923 року тут було встановлено перший пам’ятник на Шевченковій могилі (автор – скульптор із Звенигородки Калень Терещенко).

  У 1929 році Наркомпрос вирішив створити Всеукраїнський Шевченківський комітет (голова Микола Скрипник), якому вдалося врятувати національну Святиню від руйнування. Комітет організував також Міжнародний конкурс на кращий проект пам’ятника на могилі Шевченка. На жаль, більшість шевченкознавців було репресовано у 30-і роки ХХ століття.

Розповідаючи про Святиню, не можна оминути діяльність її хранителя – Івана Олексійовича Ядловського.

Він охороняв це місце більше 50 років, майже не покидаючи Тарасову гору, був учасником усіх подій, які біля неї відбувались. Помер там же, у 1933 році, від голоду.

На початку 30-х років ХХ століття НКО УРСР доручив зайнятись Шевченківським меморіалом Василю Кричевському.

У травні 1933 року було визначено місце під музей. В основу проекту майбутнього музею було покладено образ української селянської хати, під стріхою якої виростав сам Тарас Шевченко. Український народ почав споруджувати сучасний Шевченківський меморіал у Каневі в найтрагічніші для нього роки голодомору, штучно створеного тоталітарною державою.

У 1936 році Національний музей-пам’ятник Т. Шевченка був побудований. Він чудово гармоніював з оточую природою. Неповторності та своєрідності надавало архітектурне вирішення, яке блискуче поєднало класичний і український народний стил (детальніше - на сайті музею).

 

5 лютого 1939 року Рада Народних Комісарів УРСР прийняла постанову про будівництво нового пам’ятника на могилі Шевченка (автор М. Г. Манізер). У зв’язку з його будівництвом та підготовкою котловану під фундамент треба було встановити місцезнаходження склепу, але Державна комісія спокусилася і відкрила домовину Тараса. Це був нечуваний вандалізм над пам’яттю Кобзаря. Після цього розпочалась підготовка фундаменту під новий пам’ятник навколо могили, було зведено кам’яну стіну, яку було залито бетоном та зверху покладено гранітні плити.

 

Відкриття пам’ятника та Музею-пам'ятника відбулось 18 червня 1939 року, під час відзначення 125-річчя від дня народження поета, тоді ж відкрив свої двері і Музей-Пам’ятник Т. Г. Шевченку.

Трагічна доля цих пам’яток у роки Другої світової війни. 15 серпня 1941 року німецькі війська захопили Канів, музей не встиг евакуювати свої фонди, але частину експонатів працівники закопали в землю. В часи окупації фашисти аби схилити мешканців Канева на свій бік, відкрили Успенський собор та музей Тараса Шевченка. Титанічними зусиллями музейників, мешканців Канева, директора музею Дмитра Васильовича Лебедка. Саме він був хранителем його колекцій у трагічні воєнні роки. Восени 1943 року фашисти, готуючись до вирішальної битви, вирішили перетворити канівські гори на неприступний рубіж. Спеціальним наказом вони зобов’язали усіх жителів Канева, у тому числі і працівників музею, негайно покинути місто, натомість було створено концтабір, де молодь із найближчих сіл зводила вручну оборонні споруди. Восени 1943 року Канівщину було звільнено від фашистів. Музею було завдано непоправимих втрат, пошкоджено і пам’ятник. Перших відвідувачів музей зміг прийняти вже 21 травня 1944 року. Розпочалось його відновлення та наповнення новими експозиціями, серед яких – «Життя і творчість Т.Шевченка» і «Вшанування пам’яті Т.Шевченка».

Трагічною була доля директора музею Дмитра Васильовича Лебедка, якого звинуватили у співпраці з фашистами, і за вироком військового трибуналу, засуджено на 15 років каторжних робіт із конфіскацією майна (помер у Норильську у січні 1948 року). Важливим є процес відновлення доброго імені цієї людини, оскільки можливістю знайомитись з багатьма пам’ятками ми завдячуємо саме йому.

У 1951 році уряд передає Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка» у відання Академії наук УРСР, що надало можливість науковцям більш повно досліджувати і презентувати відвідувачам життя і творчість Тараса Шевченка.

Важливою подією в історії заповідника стало завершення у 1977 році будівництва сходів на Тарасову гору. Архітектурно-меморіальний комплекс сходження на гору природно вписався в неповторний ландшафт заповідника. Усі його три частини об’єднали між собою 342 гранітних сходів разом з ажурними поручнями, стилізованими під український орнамент.

Сьогодні Шевченківський національний заповідник у Каневі проводить значну просвітницьку роботу серед чисельних відвідувачів не лише з України, а й з багатьох країн світу, знайомить з життєвим і творчим шляхом поета і художника, з українською культурою, історією становлення української державності, поборником якої був Тарас Шевченко.

Діюча експозиція Шевченківського музею представлена на сайті музею.

Особливо багато відвідувачів у дні народження та перепоховання Кобзаря. До Тараса їдуть звідусіль, тут вручають нагороди переможцям різних конкурсів, проводять вручення Шевченківських премій, організовують свята, концерти, церемонії вшанування відомих ососбистостей. В сучасному інтелектуальному просторі України з’явилась потреба у пізнанні неспотвореного образу Тараса Шевченка – творча спадщина якого є невичерпною. Аби стати чистішими, благороднішими, кращими, національно свідомішими піднімаються на гору різного віку, професій, національностей, політичних поглядів та віросповідань.

На жаль, питання вшанування пам’яті Тараса Шевченка недостатньо популяризується у сучасній Україні, тому участь в екскурсійній подорожі на Чернечу гору надасть можливість наблизити шевченківську тему до конкретного навчального закладу міста, селища та села.

Рекомендуємо учням та педагогам на згадку про подорож до Тараса придбати туристичну продукцію Шевченківського заповідника – значки, вимпели, колекційні магнітики, символіку, буклети, туристичні путівники тощо. Оскільки для більшості відвідувачів Шевченківського заповідника це святкова подія, то доречно буде зробити спільне фото на згадку.

Важливим для кожного педагога, який своїх вихованців привезе на Тарасову гору, створити в колективі особливу піднесену святкову атмосферу, яка запам’яталась би дітям на усе їхнє життя. Адже виховання пошани до пам’яті Тараса Шевченка – видатного українського поета, письменника, художника, громадського та політичного діяча світового рівня, є основою виховання гідності, самоповаги, духовності та патріотизму українського народу.

Підготувала Л. А. Гайда


Річниця Шевченківського меморіалу в Каневі

18 червня 1939 року в присутності понад сорока тисяч людей було урочисто відкрито музей Тараса Шевченка та пам'ятник на його могилі. Початок формування меморіального комплексу на Тарасовій горі, що розпочинає свою історію в далеких 1930-х роках, поклала постанова Ради Народних Комісарів УСРР від 10.03.1931«Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Тараса Шевченка», видана на додаток до постанови 1925 року «Про оголошення території могили Т. Шевченка державним заповідником».

Цим було передбачено перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок, а для здійснення цього побудувати новий пам’ятник і музей, відкрити бібліотеку й читальню, збудувати та устаткувати готель для екскурсантів-відвідувачів, продовжити роботи по озелененню території Тарасової гори, не порушуючи її природного стану та вигляду. 

Проектування музею було доручено професору Василю Кричевському, який залучив до цієї справи  свого талановитого учня Петра Костирка. 11 березня 1934 року відбулися урочисті закладини Національного музею-пам’ятника Т. Г. Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження. Будівництво було складне. 

В перший рік роботи велись активно, а вже в наступні роки фінансування значно скоротилося, що призвело до здешевлення і спрощення проекту. Значні корективи до задуму вносили ідеологічні перешкоди. У завершеному вигляді в 1936 році будівля мала такі характеристики: двоповерхова, із світлими стінами під черепичним дахом червоного кольору, з цокольним поверхом та невеликим підвалом; асиметрична; головний вхід акцентовано шестипілястровим портиком, який завершувався трикутним фронтоном. Як наголошували сучасники, її було видно за 17 кілометрів по Дніпру.

Архітектори творчо підійшли до завдання. Василь Кричевський задумав створити музей біля усипальні геніального поета і художника в синтезі всіх видів мистецтв – архітектури, живопису, скульптури, декоративного мистецтва, використовуючи при цьому майоліку, альфрейні розписи, інтарсію тощо. Він виконав проект не лише художнього оформлення музею з мотивами народної творчості в основі, а також його обладнання.  

У 1937 році було закінчено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке не вповні відповідало задумам авторів. Але все ж таки вдалося  додати до  художнього проекту національного колориту. Так, в інтер’єрі основною домінантою став вестибюль, найбільш яскравими місцями оформлення якого були відкриті просторі сходи, що вели на другий поверх; заповнені соковитим барвистим орнаментом кесони, тональна гама яких була сконцентрована і давала плавний перехід із одного тону в інший; стелі музейних залів та колони, оздоблені декоративними розписами. Попри те, що не все задумане вдалося втілити в життя, будинок музею став одним із кращих зразків українського модерну та народного стилю в архітектурі. За три місяці до відкриття меморіалу 5 лютого 1939 року, Рада Народних Комісарів прийняла постанову про будівництво нового пам'ятника на могилі Шевченка, використавши для цього бронзову фігуру Тараса Шевченка висотою 3,6 метра роботи скульптора М. Манізера.  

Впродовж років змінювалось обличчя Тарасової гори. Створювалися нові експозиції, які висвітлювали сторінки життя і творчості Тараса Шевченка, історію його могили та пошанування пам’яті генія відповідно до певної епохи та ідеології. Але незмінною залишалась традиція збереження цього священного місця, започаткована ще нашими попередниками в 19 ст.

Нині розпочато роботи по відновленню національного образу музею Тараса Шевченка, знівельованого в 2010 році під час попередніх ремонтно-реставраційних робіт. Вже відновлено у вестибюлі музею поліхромний орнаментальний вітраж за ескізами Василя Кричевського, повернуто до експозиції ряд знакових експонатів. На часі – встановлення дерев’яної огорожі на галереї другого поверху вестибюлю, відкриття розписів у кесонах тощо.  Здійснення цих завдань на запити українського суспільства відповідатиме образу національної святині, якою стала для народу Тарасова гора.

Шевченківський національний заповідник

Використано матеріали з веб-сайту PROSTIR.MUSEUM


Навігація по проекту: